ГоловнаРозділ 3: Макроскопічний Всесвіт

Передмова

У рамці «нитка – море – натяг» пояснюємо, як виникає й дозріває структура. У ранньому та пізньому Всесвіті великі популяції Узагальнених нестійких частинок (GUP) на мить формуються й знову розпадаються. Їхній час існування, усереднений у просторі-часі, додає середовищу гладке, спрямоване досередини фонове притягання, яке ми називаємо Статистичною тензійною гравітацією (STG). Розпад або анігіляція повертає слабкі пакети хвиль, що внаслідок накладання утворюють дифузну основу Локального тензійного шуму (TBN). Далі послідовно вживатимемо назви: Узагальнені нестійкі частинки, Статистична тензійна гравітація та Локальний тензійний шум. Це версія для широкого читача; використаємо аналогію поверхневого натягу води, щоб інтуїтивно побачити, чому Всесвіт «відрощує» нитки, стіни, вузли й порожнечі.


I. Спершу панорама: від «геоморфології–кори» до «натягу–візерунка»

  1. У космічних масштабах розподіл речовини не схожий на випадковий пісок; це радше величезна карта, впорядкована тензійною топографією: нитки з’єднуються, стіни обрамляють, вузли підіймаються, а порожнечі чисто виґлиблюються.
  2. Чотири опорні образи допомагають інтуїції:
    • Енергетичне море: неперервне тло для поширення й взаємного притягання.
    • Натяг: наскільки «щільно натягнуте полотно»; визначає легкі траєкторії та верхні межі.
    • Густина: наче вантаж, що втискає рельєф і породжує відбій.
    • Енергетичні нитки: упорядковані потоки, здатні згущуватися, збиратися в пучки й замика́тися; рельєф їх спрямовує та переносить.

Аналогія води: Уявіть Всесвіт як водну поверхню; поверхневий натяг відповідає натягу, а сама поверхня — енергетичному морю. Коли натяг/кривина відрізняються, уламки на поверхні дрейфують «легкими шляхами» й природно шикуються у жили (нитки), межі (стіни) та чисті зони (порожнечі).


II. Старт: як дрібні зморшки стають «прохідними дорогами»


III. Три «геоморфічні одиниці»: коридори, вузли та порожнечі

Аналогія: Навколо листка з’являються «точки збіжності» (вузли); зерна пливуть до них хребтами/коридорами, а далі видно чисті плями води (порожнечі).


IV. Дві додаткові дії: універсальна внутрішня упередженість і м’яке «шліфування»

Аналогія: Внутрішня упередженість схожа на повільний зсув поверхневого натягу, що веде уламки до точок збіжності; тонка текстура — як мікрорябота, яка пом’якшує межі та робить малюнок плиннішим.


V. Чотири кроки: від «зморшки» до «усталеного візерунка»

  1. Зморшка: початковий мікрорельєф надає «прохідність» на карті натягу.
  2. Збігання потоків: шари течії спускаються вздовж довгих схилів; нитка й море з’єднуються, закручуються та перез’єднуються у зонах зсуву.
  3. Усталення: завдяки гладкій добавці Статистичної тензійної гравітації пучок стає ниткою, пучки ниток — стінами, а стіни кадрують порожнечі; вузли глибшають від сталого припливу, порожнечі зростають через тривалий відбій.
  4. Підчищення: струмені, вітри й перез’єднання відводять надлишок натягу вздовж полюсів або хребтів; Локальний тензійний шум «полірує» краї — стіни зв’язніші, нитки чистіші, порожнечі ясніші.

Аналогія:


VI. Чому «що більш схоже на річкову мережу, то стабільніше»: подвійний зворотний зв’язок

Аналогія: Чим сильніше скупчення, тим інтенсивніше «переписується» локальне поле натягу (позитивний); в’язкість і мікрорябота не дають межам «розриватися» (негативний). Разом вони тримають каркас стійким.


VII. Багатомасштабна ієрархія: нитка на нитці, стіна в стіні

Аналогія: Киньте листки/зерна різних розмірів — або краплю мийного засобу — і візерунки на різних масштабах перегнуться разом; ребра тієї самої «родини плотів» зазвичай співорієнтовані.


VIII. П’ять «ландшафтів» на небі

Аналогія: Стільникові краї вздовж плота, перехрещені смуги порошку й вигнуті межі чистої води допомагають «спершу уявити» ці форми.


IX. Три ключові динаміки: зсув, перез’єднання та «замикання»

Аналогія: Плоти зіштовхуються – рвуться – й знов злипаються, залишаючи видиму «морфологічну тінь»; утім, космічне каналоутворення енергії (струмені) набагато сильніше й довше — аналогія слугує інтуїції, а не точній відповідності.


X. Розвиток у часі: від дитинства до мережі


XI. Спостережні відповідники: що читач може «побачити»


XII. Як це «стикується» з традиційною картиною


XIII. Як «читати» карту

Аналогія: Наче вид зверху: підповерхневі течії + краї плотів + плями чистої води накладаються й роблять видимою «топографію поверхні».


XIV. Підсумовуючи: одна карта — багато явищ на своїх місцях

Історія про поверхневий натяг працює як збільшувальне скло: вона виразно показує головний ланцюг градієнт → збігання → мережа → зворотний зв’язок. Проте пам’ятаймо: водна поверхня — це двовимірна межа, а Всесвіт — тривимірний об’єм; масштаби й механізми не відповідають один-до-одного. З такими «водяними очима» візерунки ниток, стін, вузлів і порожнеч на небі стають значно чіткішими.


Авторське право та ліцензія (CC BY 4.0)

Авторське право: якщо не зазначено інакше, права на «Energy Filament Theory» (текст, таблиці, ілюстрації, символи та формули) належать автору «Guanglin Tu».
Ліцензія: цей твір поширюється за ліцензією Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0). Дозволено копіювання, повторний розповсюдження, цитування фрагментів, адаптації та повторне поширення для комерційних і некомерційних цілей із належним посиланням.
Рекомендована форма посилання: Автор: «Guanglin Tu»; Твір: «Energy Filament Theory»; Джерело: energyfilament.org; Ліцензія: CC BY 4.0.

Перша публікація: 2025-11-11|Поточна версія:v5.1
Посилання на ліцензію:https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/